У Черкасах вже кілька років поспіль впроваджується освітній експеримент – інклюзивна освіта. Така форма навчання почала поширюватися в Європі у 70-х роках минулого століття.  Наразі Україна повною мірою долучилася до такого досвіду. Згідно з новим Законом України “Про освіту”, держава повинна забезпечити дитину з особливими освітніми потребами вчителями та зробити так, щоб вона не почувала себе поза учнівським колективом. Як інклюзивна освіта впливає на навчальний процес та змінює шкільне середовище у Черкасах – дізнавався сайт vikka.ua.

Європейський вектор розвитку України було закріплено підписанням Угоди про асоціацію України з ЄС. Це передбачає реалізацію європейських стандартів в українських школах, зокрема впровадження ідей інтегрованого та інклюзивного навчання.

До прикладу, якщо у Черкасах здебільшого ініціатива створення таких умов та класів йшла від керівництва міста, амбасадорами європейської інклюзивної освіти були батьки учнів та громадські організації.

Чільне місце у впровадженні ідей інтегрованого та інклюзивного навчання серед європейських країн посідає Італія. Вона однією з перших визнала інтегративне та інклюзивне навчання найприйнятнішою формою здобуття освіти для дітей з обмеженими можливостями.

“Італія у цьому плані стала лабораторією для всього світу, оскільки саме латинська культура зорієнтована на визнання автономності та гідності кожної людини”, –  зазначив свого часу директор Департаменту Національних досліджень у галузі освітніх інновацій в Італії P. Tortora.

Освітню реформу в країні, яку було проведено у 1972 році, ініціював громадський рух “Демократична психіатрія”. Метою цього громадського об’єднання було досягнення прогресивних змін у психіатричних лікувальних установах, усунення відособлення та ізоляції соціально не небезпечних осіб з порушеною психікою, які стали в’язнями ізольованих закладів.

Учасники цього руху вважали, що виникнення психічних відхилень у багатьох випадках провокується суспільством і школою, в тому числі і спеціальними навчальними закладами. Тому варто ініціювати зміни і, насамперед, запровадити шкільну реформу, яка б надала можливість людям з психофізичними особливостями почуватися повноцінними членами суспільства. Під тиском громадськості у 1971 році в Італії був ухвалений новий “Закон про освіту”. Він законодавчо закріпив право батьків на вибір навчального закладу, визначив статус масових шкіл, де навчаються всі діти з проблемами у розвитку, забезпечив державну підтримку щодо здобуття освіти дітям з особливостями психофізичного розвитку.

У 1977 році були розроблені додатки до “Закону про освіту”, які визначали, що діти з особливостями розвитку мають ходити до школи поблизу домівки та навчатися у класах разом зі своїми однолітками; наповнюваність класів не може перевищувати 20 учнів; у такому класі можуть навчатися не більше 2 дітей з порушеннями; спеціальні класи в масових школах анулюються; школярі з особливими освітніми потребами мають бути забезпечені кваліфікованою підтримкою з боку педагогів і різнопрофільних фахівців, які працюють з ними за узгодженими програмами; у класах із сумісним навчанням мають працювати спеціальні педагоги разом з учителями.

В оновленому “Законі про освіту” 1992 року, у розділі про навчання дітей з особливими освітніми потребами, серед пріоритетів визначено: роботу щодо взаємодії шкіл з установами різного підпорядкування з метою надання всебічної допомоги школярам з особливими освітніми потребами різнопрофільними фахівцями, які мають працювати узгоджено та в тісному контакті; залучення батьків до процесу навчання дітей з особливостями розвитку.

Дані, які наводить відомий італійський дослідник B. Banathy, свідчать, що нині в Італії понад 90% дітей з особливостями психофізичного розвитку здобувають освіту в закладах загального типу.

Півроку тому Президент Петро Порошенко підписав закон “Про внесення змін до Закону України “Про освіту” щодо особливостей доступу осіб з особливими освітніми потребами до освітніх послуг”. Цим законом, зокрема, закріплюється право на освіту осіб з особливими освітніми потребами і надається їм можливість здобувати освіту в усіх навчальних закладах, у тому числі безоплатно в державних і комунальних навчальних закладах, незалежно від “встановлення інвалідності”. Також передбачається можливість запровадження дистанційної та індивідуальної форми навчання; визначаються поняття “особа з особливими освітніми потребами”, “інклюзивне навчання”; надається можливість особам з особливими освітніми потребами отримати психолого-педагогічну та корекційно-розвиткову допомогу, створити для таких осіб інклюзивні та спеціальні групи (класи) у загальноосвітніх навчальних закладах.

На момент підписання документу в Черкасах уже налічувався 5-річний досвід шкіл, де діти з особливими потребами навчаються на одному рівні та разом з іншими учнями.

“Наразі 15 черкаських шкіл обладнано пандусами до першого поверху, що дає змогу дістатися навчального закладу дітям з інвалідністю. У місті інклюзивною освітою охоплено 33 дитини з особливими освітніми потребами. Ще у 2012 році налічували 21-го такого учня. Зараз збільшилася кількість закладів, де такі діти можуть отримати освіту: з 9-ти шкіл та 20-ти класів у 2012 році до 11-ти шкіл та 28-ми класів у поточному навчальному році”, – заявив директор департаменту освіти та гуманітарної політики Черкаської міськради Ігор Волошин.

За словами начальника міського управління освіти Євгена Степка, поступово всі школи міста будуть обладнані пандусами для візків, але питання обладнання шкіл ліфтами залишається відкритим. Технічні умови будівель навчальних закладів не передбачають такої конструкції.

“Спочатку такі класи у Черкасах створювалися за кошти місцевого бюджету та по місцевій ініціативі. На міському рівні вчителі, а головне – асистенти вчителів, що допомагають таким дітям на уроках, проходили спеціальне навчання”, – розповідає освітянин.

Він пригадує, що на старті цього експерименту дехто з батьків звичайних школярів були проти того, щоб діти з особливими освітніми потребами навчалися спільно з їхніми дітьми.

“У радянські часи таких дітей ховали в інтернати, їх у школах не було. Тому реакція спочатку була різна. Кількох дітей з проблемами опорно-рухового апарату батьки забрали з інклюзивного класу і перевели на індивідуальне навчання. Справа в тому, що батьки таких дітей дуже чутливі. Зрозуміло, що на інклюзії оцінки дитини з особливими освітніми потребами погіршувалися, вчитися ставало важче”, – пояснює Євген Степко.

Серед першопрохідців у досвіді надання інклюзивної освіти на Черкащині – Черкаська спеціалізована школа І–ІІІ ступенів №3. Там у 2014 році було створено перший інклюзивний клас із дітьми, що мають діагноз ДЦП. Тоді дітей зі спеціалізованого класу перевели навчатися до загальноосвітнього класу, створивши умови для інклюзивної освіти.

“У нас був спеціалізований клас із дітьми, які хворіють на ДЦП. Вони навчалися окремо в нашій школі з 1-го по 6-ий клас. Всього три учні у класі. А з 7-го класу ми об’єднали їх зі звичайним класом. На жаль, один хлопчик наразі не може відвідувати школу, тож він став навчатися вдома. Але у цьому класі навчався ще один хлопчик із ДЦП, тож таких дітей у класі все одно троє”, – зазначає заступник директора школи Лариса Барсукова.

Вона долю учнів з особливими освітніми потребами сприймає близько до серця та дуже вболіває за їх конкурентоздатність при здачі ЗНО та вступі до вишу.

Лариса Михайлівна зізнається, що в перший рік створення інклюзивного класу вчителям було непросто й інколи їх брали сумніви.

“Були моменти, коли думали, що взяли на себе більше, ніж могли реалізувати”, – зазначає вона.

Тепер же про своїх “особливих” учнів учителі говорять навіть з гордістю.