В якому стані нині перебуває вівчарство на Черкащині, які проблеми існують з розвитком цієї галузі в нашому регіоні і чи може вівчарство бути прибутковим? Про це кореспонденту сайту «Економіка сьогодення» розповів вівчар із Катеринопільщини.

«На жаль, за останні 5 років нам довелося скоротили своє господарство овець у 2 рази. Тримаємо лише для себе. Раніше у нас були сотні баранів, ми продавали м’ясо та живі ягнята. Проте, цей вид сільськогосподарської діяльності на Черкащині непопулярний», – повідомив вівчар із Катеринопільщини Олександр Гордієнко.

За словами Олександра вівчарство популярне на Чернігівщині, у південних та західних областях України. Там користується попитом м’ясо, вовна.

«Тримати вівці у нас на Черкащині не вигідно. Я знаю лише кілька вівчарів, не більше десяти, які займаються цим», – скаржиться вівчар.

«Розбудити» вівчарство можна лише за умови, що баранина буде така ж популярна у споживанні, як і свинина.

«Вівчарство найбільш ефективне у тому випадку, коли використовуються всі види продуктивності овець. Вівці мають давати і шерсть, і м’ясо, і молочну продукцію», – каже Олександр Гордієнко.

Олександр Юрійович переконаний, що вівчарство на Черкащині може успішно розвиватися, але потрібно вивчати потребу покупців, бо хтось купує лише м’ясо, а хтось лише шерсть або бринзу.

«Нещодавно ходили із дружиною по ринку і звернули увагу на те що, у м’ясному відділі з’явилось чимало баранини. Все ж продавці намагаються наситити ринок бараниною, але натрапляють на ряд проблем. Перша: баранина – це сезонний продукт. Адже вівці мають сезонний тип розмноження – ягняться з’являються на початку весни. Виходить, що товарне м’ясо від них можна отримати не раніше осені. Друге питання: щоб отримати багато м’яса, тварину потрібно добре годувати. Хороші, якісні корми коштують чималі гроші. , заклавши які у відгодівлю овець господар не завжди отримує зиск. Затрачені кошти не окупаються, бо маємо нереально низькі ціни на кінцевий результат», – розповідає вівчар.

Стрижуть овець зазвичай раз на рік, у травні-червні. Вовна повинна відрости і мати певну довжину, жирощільність. З однієї тварини виходить близько 4 кг.

«На жаль, зараз ані вона, ані смушки себе не окупають. Шкурка ягняти на ринку коштувала 100-120 грн, а утримання – 1000-2000 гривень на рік», – наводить приклад пан Олександр.

Доять овець двічі на день. У домашніх умовах, як правило, вручну. Щоб вийти на офіційний ринок потрібно отримати сертифікат якості.

«Ось і виходить, що молочний бізнес важкий, натомість ціна за кілограм бринзи не підіймається. При цьому для створення кілограму сиру треба 4 літри молока! Вівця ж, навіть у пік лактації, може дати 2 л, оскільки ягня постійно присмоктується. А влітку, в умовах посухи, ми видоювали не більше 250-300 грамів.», – переконує Олександр.

На думку вівчаря із Катеринопільщини, для того, щоб допомогти вівчарству стати повноцінним учасником сільськогосподарського ринку потрібна інфраструктура, переробка продукції безпосередньо на місці її виготовлення.

Нині великі супермаркети зацікавлені у закупівлі баранини. Тож потрібен графік постійних постачань великих партій. Натомість організувати великі партії ніхто із місцевих виробників не може, бо продукт сезонний та й перекупники перебивають ціну.