З утворенням територіальних громад чимало питань виникає щодо надання населенню якісної медичної допомоги. Адже субвенцію на вирішення медичних проблем держава передала у розпорядження новостворених громад. Тоді як останні фактично не мають матеріальної бази, ліцензій, а подекуди і медперсоналу, для медичного обслуговування населення.

На Катеринопільщіні, де утворилося дві територіальні громади, це питання вдалося врегулювати.

Про це сайту “Економіка сьогодення” розповіла головний лікар Катеринопільської ЦРЛ, депутат районної ради Людмила Борецька:

“На території Катеринопільського району утворено дві територіальні громади – Єрківська (має 1 заклад сімейної медицини і 2 ФАПи) і Мокрокалигірська (там є 2 заклади сімейної медицини, проте немає жодного сімейного лікаря).

Керівництво громад, не володіючи ситуацією, спочатку категорично відмовлялося від послуг районної лікарні, мотивуючи це тим, що вони самі здатні організувати медичне обслуговування, створити цілодобові стаціонари тощо. Тож спочатку ми розмовляли з ними «на різних мовах», однак шукали порозуміння – зустрічалися з керівниками, депутатами та активом громад, зробили детальні розрахунки, скільки мешканців кожного населеного пункту проліковано у ЦРЛ впродовж року , пояснили, що у медичних закладів громад немає ліцензій на надання медичної допомоги, на використання наркотичних засобів тощо. Зрештою домовилися, що громади перераховуватимуть ЦРЛ субвенцію для надання спеціалізованої допомоги. Все оформляється угодами відповідно до рішень, прийнятих на сесіях громад. Громади контролюють свої кошти, ми їм звітуємо за кожну витрачену копійку.

На жаль, на законодавчому рівні не виписано механізм взаємодії районної лікарні з громадою, тож доводиться практично щодня шукати відповіді на ті чи інші питання.

Так, на державному рівні вирішили, що “чорнобильські” кошти на пільгове медикаментозне забезпечення теж віддаватимуть на громади. Але там немає кому виписувати пільгові рецепти. Тож ми взяли цю функцію на себе, створили реєстр пільговиків, контролюємо це питання і це зручно громадам.

Медичне забезпечення інвалідів війни повинно фінансуватися з місцевого бюджету. Проте нині громади не в змозі виділяти кошти на цю категорію громадян. Але люди, які потрапляють у лікарню, не можуть чекати вирішення питання. Тому ми (за згоди громад) використовуємо на ці цілі кошти їхньої субвенції.

Нестачу медиків у громадах також «закриваємо» силами районної лікарні. Наші лікарі працюють там за сумісництвом і отримують за це зарплату за рахунок субвенції громад.

А ось перевести медиків у штат громади, як вимагали територіальні представники, ми не погодилися. Адже це означає втрату медичного стажу, відповідних надбавок, пільг тощо. Тож нині ми передали громадам лише матеріальну базу закладів.

Сьогодні громади не готові вирішувати питання експертизи, повноцінної діагностики, адже їхні лабораторії зможуть зробити лише елементарні обстеження. Навіть якщо громади закуповуватимуть дороговартісну апаратуру, хто її кваліфіковано використовуватиме? Сьогодні громади працюють над отриманням ліцензій, але чи це їм вдасться, якщо у них немає лікарів?

Тобто існує багато питань, які потрібно вирішувати на законодавчому рівні. Доки цього не зроблено, намагаємося шукати вихід самотужки. Наприклад, у віддаленій Мокрокалигірській громаді відкрили пункт невідкладної медичної допомоги, він базується у закладі сімейної медицини, працює у нічний час, вихідні і святкові дні ( паралельно із «швидкою» допомогою). Там є фельдшер, водій, санітарний транспорт. Дуже зручно, бо обслуговуються лежачі пацієнти, стани, на які не передбачено виїзд спеціалістів екстреної медичної допомоги. Це хороший приклад наближення медичної допомоги до населення, про яке ми говоримо”.